Комплекс радіотелескопів ALMA допоміг вченим зробити нове відкриття – їм вдалося виявити газ у навколопланетному диску, що, у свою чергу, натякає на існування там молодої екзопланети. Результати роботи були опубліковані у виданні The Astrophysical Journal Letters.
Навколопланетний диск являє собою скупчення газу, пилу та різного роду уламків, що залишилися після зіткнень небесних тіл навколо молодих планет. З таких дисків народжуються супутники та невеликі кам’янисті об’єкти; крім того, вони “контролюють” ріст молодих планет-гігантів. Вивчення цих дисків на ранніх стадіях формування може допомогти пролити світло на утворення Сонячної системи, зокрема, Галілеєвих супутників Юпітера, які, на думку вчених, могли утворитися з подібного навколопланетного диска близько 4,5 мільярда років тому.
Вивчаючи молоду зірку AS209 у сузір’ї Змієносця, розташовану в 395 світлових роках від Землі, вчені спостерігали потік газу, що випромінює світло в порожнечі серед газу, що оточує зірку. Це і призвело до виявлення того, що навколопланетний диск може оточувати потенційну планету, яка має масу приблизно як у Юпітера. Ця система вже понад 5 років привертала увагу дослідників через наявність у протопланетному диску семи кілець, які можуть бути пов’язані із формуванням нових світів.
Вчені уважно стежать за системою як через її віддаленість, так і через вік зірки. Сама екзопланета віддалена від рідного світила на 200 астрономічних одиниць (близько 30 мільярдів кілометрів), що кидає виклик нинішнім уявленням про планетоутворення. Передбачуваний вік зірки становить близько 1,6 мільйонів років, тому потенційна екзопланета може стати наймолодшою з усіх, що нині виявлені. Щоб поставити крапку у цьому питанні, потрібно продовжувати спостереження за AS209: вчені сподіваються, що робота телескопа ім. Джеймса Вебба допоможе підтвердити існування планети.
Найкращий спосіб вивчити формування планет – це безпосередньо спостерігати цей процес наживо. Ми живемо у дивовижний час, коли є такі телескопи як ALMA та JWST, завдяки яким ми маємо цю можливість.
Джехан Бає, провідний автор дослідження