Меркурій – найближча до Сонця планета, що знаходиться на втричі меншій відстані від світила, ніж Земля. Меркуріанська доба триває більше ста земних днів, а через майже повну відсутність атмосфери та близькість до Сонця коливання температури на поверхні планети становлять від -1730С на нічній стороні до +4300С на денній.
Незважаючи на це, на Меркурії є вода, і ми знаємо про це вже кілька десятиліть. До останнього часу вважалося, що вода на Меркурії є лише у вигляді пари, проте нові дослідження показали, що це не так.
Увагу вчених привернули приполярні метеоритні кратери з западинами. Майже вертикальні стіни западин навічно затінюють деякі ділянки поверхні планети від зпопеляючого сонячного світла і забезпечують там умови для існування водяного льоду. Завдяки цьому дно найглибших западин місцями вкрите крижаними щитами завтовшки в кілька метрів.
Як показало дослідження Катерини Францьової — українського вченого з Нідерландів — вода приносилася на поверхню Меркурія позапланетними об’єктами протягом мільярдів років, починаючи від досить великих астероїдів і комет і закінчуючи космічним пилом. Цієї кількості води, згідно з новою моделлю, виявилося достатньо для утворення досить потужних крижаних відкладень.
І хоча не можна повністю виключати «планетарне» походження поверхневої води Меркурію внаслідок вулканізму і виділення пари з кори та мантії планети, згідно з новою моделлю переважна частина води потрапила на Меркурій із космічного простору.
Це дослідження цікаве не лише саме собою, а й у ролі основи для порівняння з даними, які ми очікуємо отримати в результаті спостереження за екзопланетами. Це дозволить дослідникам побудувати нові, більш точні моделі потрапляння води на планети та краще зрозуміти механізм планетоутворення як у межах Сонячної системи, так і поза нею.