Плутон – карликова планета, одна з найвіддаленіших в Сонячній системі. Холодний та позбавлений життя світ, що отримує дуже мало тепла від Сонця.
Єдині детальні фотознімки поверхні Плутона були зроблені ще 2015 року космічним апаратом NASA “Нові горизонти”, що був запущений 2006 року. Тоді ж було виявлено, що Плутон багатий на колосальні ударні кратери, метановий лід та азотний сніг, що докорінно змінювало наші про нього уявлення.
Особливу увагу вчених привернули два утворення на поверхні карликової планети – гори Райт та Пікар. Вони мають висоту близько 3 км та глибокі кратери на вершинах. Їх будова подібна до земних вулканів, які також часто мають на своїй вершині впадину – кальдеру. Але, як виявилося, вони мають і принципову відмінність від земних вулканів.
Багаторічні дослідження отриманих космічним апаратом даних привели вчених-планетологів до несподіваних висновків.
Схоже, що вищеназвані області є кріовулканами – вулканами, що замість розплавленої породи вивергають воду (або лід).
Результати дослідження говорять, що область навколо гір Райт та Пікард утворилася як результат досить недавньої їх активності.
За словами Кепсі Сінгера, старшого наукового співробітника Південно-західного дослідницького інституту в Боулдері (штат Колорадо, США), були здійснені спроби пояснити результати спостережень якимось іншими причинами, але єдине розумне пояснення – це кріовулканізм недавнього, за геологічними мірками, минулого.
Більше того – дослідники припускають, що виявлені кріовулкани можуть бути активними і в наш час. Про їх відносну “юність” свідчить, в тому числі, відсутність ударних кратерів навколо них. Скоріше за все, ці зони сформувалися не пізніше 1-2 мільярдів років тому, а деякі ділянки мають вік всього близько 200 мільйонів років.
Це свідчить про те, що під поверхнею Плутону зовсім недавно була і, можливо, є зараз, рідка вода. Що, в свою чергу, говорить про значно більшу кількість тепла всередині Плутону, ніж вважалося раніше.
Кріовулкани – не рідкість в Сонячній системі. Вони були виявлені на великій кількості небесних тіл, починаючи з супутників планет-гігантів і закінчуючи астероїдами Головного поясу. Але Плутон – саме віддалене тіло з подібними об’єктами.
Можливо, сучасний Плутон є “планетою-океаном”, як би неймовірно це не звучало для настільки віддаленого від зорі світу.
Нове відкриття, як це найчастіше буває, ставить перед вченими більше питань, ніж дає відповідей.
Чи є підповерхнева водойма, що живить відкриті кріовулкани, локальним утворенням, чи ж весь планетоїд містить воду під зовнішньою твердою оболонкою?
Звідки Плутон, надто маленький для живлення внутрішнім теплом радіоактивного розпаду та надто віддалений від масивних тіл для нагріву припливними взаємодіями, бере тепло для підтримання води в рідкому стані?
І, нарешті, чи є наявність рідкої води в настільки холодному світі достатньою підставою для припущення можливості зародження там життя?
Відповіді на ці запитання вченим ще належить знайти за результатами нових досліджень.