Джерелом виявився вкрай незвичайний магнетар у спіральній галактиці М-81.
Швидкі радіоімпульси – непередбачувані та надзвичайно короткі події. Попри вимірювану у тисячних частках секунди тривалість, кожен імпульс містить більше енергії, ніж Сонце виробляє за день. Щодня по всьому небу можна спостерігати тисячі таких спалахів, але більшість із них виходять із галактик за мільярди світлових років від нас.
Цього тижня у виданнях Nature та Nature Astronomy було опубліковано дві статті, присвячені швидким радіоімпульсам. У спробах визначити джерело спалахів, зареєстрованих у 2020 році в сузір’ї Великої Ведмедиці, астрономи виявили дещо зовсім нове.
Об’єднавши дані з 12 радіотелескопів у складі Європейської РНДБ-мережі (EVN), вченим вдалося відстежити потоки енергії до околиць галактики Боде (M 81), віддаленої від нас на 12 мільйонів світлових років. Наразі це – найближче з виявлених джерел швидких радіоімпульсів.
Проте на вчених чекав ще один сюрприз. Вважається, що джерелами швидких радіоімпульсів є магнетари – надщільні залишки зірок, що вибухнули. У цьому випадку джерелом виявилося кулясте зоряне скупчення, що складається з зірок на останніх стадіях свого життєвого циклу – в таких умовах вибухи наднових відбуваються дуже рідко.
Швидкі радіоімпульси, що виходять із кульового скупчення – дуже незвичайне явище. Більшість зірок у цих структурах дуже старі. Усі виявлені раніше джерела швидких радіоімпульсів були оточені набагато молодшими зірками.
Кензі Німмо, одна з керівниць дослідження
Вчені дійшли висновку, що виявлений ними магнетар утворився з білого карлика, що колапсував під дією власної гравітації. Раніше існування таких об’єктів передбачалося теорією, але до цього моменту жодного не було виявлено.
Самі спалахи теж здивували астрономів: їх тривалість виявилася ще меншою, ніж очікувалося.
Спалахи займалися і гасли протягом десятків наносекунд. Це означає, що їхнє джерело – надзвичайно малий об’єкт із діаметром у кілька десятків метрів.
Подібні короткі, але надзвичайно потужні сигнали спостерігалися з пульсара в крабоподібної туманності. На думку авторів дослідження, це свідчить, що виявлений об’єкт справді є магнетаром – хоча й у незвичайному місці.
Майбутні спостереження цієї та інших систем допоможуть остаточно визначити, що саме відкрили вчені – магнетар, пульсар, або навіть чорну діру із зіркою на її орбіті.
Ці швидкі радіоімпульси, можливо, можуть розповісти нам багато нового про те, як живуть і вмирають зірки.
Франц Кірстен, один з керівників дослідження