Хоча негативні наслідки тривалих космічних польотів для тіла людини вже давно вивчені, про їхній вплив на головний мозок людини відомо набагато менше. Але нещодавно проведений на членах екіпажу Міжнародної космічної станції експеримент надає нам змогу дещо зрозуміти про те, як тривале перебування у космосі впливає на людський мозок.
Дослідження, деталі якого було опубліковано у виданні JAMA Neurology, знайшло у крові всіх п’яти піддослідних астронавтів підвищений рівень певних білків – біомаркерів пошкоджень головного мозку. Попри відсутність серйозних травм (за словами одного зі співавторів дослідження, пошкодження можна порівняти з наслідками струсу) та відверто малий розмір вибірки, цей результат може бути приводом для подальшого вивчення.
Зразки крові було взято у п’яти російських космонавтів за 20 днів до їх відправлення на МК, а потім через день, тиждень та три тижні після їх повернення на Землю. Вчених цікавили п’ять типів білку: два бета-амілоїди, тау-білок, тонкий поліпептидний нейрофіламент (NfL) та гліофібрілярний кислий білок (GFAP). Усі ці сполуки є маркерами різних захворювань мозку, у тому числі хвороби Альцгеймера, а порушення у їхньому рівні можуть призводити до серйозних негативних наслідків.
Науковці визначили, що у зразках крові, зібраних після повернення космонавтів з космосу, вміст NfL, GFAP та одного амілоїду було набагато вище проти зразків, узятих до відбуття; рівень другого амілоїду також зріс, але незначно. Протягом першого тижня вміст цих білків зростав; до третього він вже почав падати, але все одно тримався вище за початковий рівень.
З іншого боку, рівень тау-білка спершу зростав, але потім впав нижче початкового. На думку авторів статті, причиною може бути як те, що цей білок зазвичай вичищається з кліток швидше за інші, так і менша як порівняти з іншими точність тесту, використаного для вимірювання його концентрації.
Що саме спричинило такі зміни, точно невідомо, але дослідники вважають, що вони можуть бути ознакою негативного впливу мікрогравітації на “систему очищення” мозку:
Схоже на те, що система працювала неправильно. Після прибуття на Землю вона повернулася до ладу та вивела усі ці білки у кров, де вони згодом розклалися.
Генрік Цеттерберґ, нейрохімік з Ґетеборзького університету, співавтор статті
На думку авторів, цей ефект може бути пов’язаний зі знайденим у попередніх дослідженнях впливом мікрогравітації на рідини в очах та мозку.
Цеттерберґ зазначив, що пошкодження мозку, скоріш за все, можуть виникати і в результаті відносно нетривалого перебування у космосі. Це значить, що подальші дослідження на цю тему тим більш важливі зараз, коли планується дедалі більше довгострокових пілотованих місій: наприклад, для того, щоб дістатися Марсу, екіпажу доведеться провести у космосі майже два роки.