Теплову потужність Іо, схоже, недооцінювали ледь не на порядок. У препринті на arXiv автори на чолі з Алессандро Мурою використали дані JIRAM на Juno і дійшли висновку, що його лавові озера віддають значно більше енергії, ніж показували старі оцінки.
Іо безперервно мнуть припливні сили Юпітера й інших великих супутників, тому там понад 400 патер — вулканічних западин, багато з яких працюють як лавові озера. У центрі лежить кірка з температурою 220–230 K, а по краях світиться гаряче кільце до 900 K. Старий M-діапазон чудово бачив розпечені краї й майже не бачив центральну кірку. А вона холодніша, зате займає більшу площу й дає більшу частку теплового потоку.
На окремих об’єктах різниця взагалі вражаюча. Для патери P63 раніше виходило близько 7 ГВт теплового випромінювання, у деяких моделях — 20 ГВт. JIRAM дає вже 80 ГВт. Щоправда, автори розглядали лише 32 з 400 патер, тож переносити цей множник на весь Іо треба обережно: не кожна патера є класичним лавовим озером.
Є ще один гачок. Якщо підставити температуру кірки в модель охолодження, то кірка з 200 K має вік близько 13 років, а час оновлення поверхні виходить на рівні 8–10 років. Але на знімках від Voyager 1979 року через Galileo до нинішніх даних Juno форма озер майже не змінюється. Поверхня ніби має регулярно перешиватися, а в кадрі цього вперто не видно.
JIRAM не може напряму виміряти площу кірки, тож команда брала контури зі старих даних Voyager і Galileo, де роздільна здатність уже не та. Зате Juno ще працює в розширеній місії. Іо знову нагадує просту річ: в інфрачервоному діапазоні найяскравіше не завжди означає найпотужніше.