Радар на дроні показав поховані льодовики на Землі й підказав, як шукати доступну воду на Марсі. Команда з Університету Аризони підвісила георадар під безпілотник і проміряла льодовики в Алясці та Вайомінгу. Для майбутніх марсіанських бурінь різниця критична: лід може лежати під метром уламків, а може під десятьма.
Такі льодовики зовні нагадують кам’яний осип: крижане ядро ховається під товстим шаром уламків і осаду. На Землі це допомагає льоду виживати навіть у тепліших гірських районах. На Марсі подібні поклади лежать у середніх широтах — у кратерах, долинах і під кам’яним покривом після обвалів. Орбітальні радари бачать великі масиви льоду, але не дають дрібної геометрії: скільки зверху сміття і чи є всередині приховані кам’янисті прошарки.
Саме тут дрон закриває прогалину. Георадар давно використовують із землі, але докторант Лабораторії Місяця і планет Роберто Агілар із колегами вперше підняли його в повітря і відпрацювали метод у реальному рельєфі. Дослідники підібрали висоту, швидкість і напрям польоту — уздовж течії льодовика сигнал читався краще, якщо точно виставити антену.
Потім усе перевірили розкопками та бурінням. Товщина шару уламків зійшлася з радарними вимірами. Через меншу висоту польоту дрон дав роздільну здатність, якої орбітальним апаратам бракує: можна оцінити чистоту льоду, побачити внутрішні кам’янисті шари й не переплутати їх із відгуками від дерев чи валунів поруч — це команда окремо прогнала в симуляціях. Такі шари ще й зберігають запис кліматичних циклів за століття або тисячоліття.
Польова романтика вийшла чесна: генератор для батарей, репелент, ведмежий спрей і переходи по валунах. Дрону, на щастя, байдуже. Якщо такий інструмент колись довезуть до Марса, шансів бурити всліпу крізь купу каміння стане менше.