Сонце роздирає астероїд на шматки, а Земля вже летить крізь його уламки. Планетолог Patrick M. Shober у березні 2026 року опублікував у The Astrophysical Journal дослідження мільйонів спостережень метеорів із всенебесних камер у Канаді, Японії, Каліфорнії та Європі. У цих даних він знайшов 282 метеори одного невеликого й, схоже, нещодавно сформованого потоку.
Його орбіта екстремальна: речовина цього потоку підходила майже в п’ять разів ближче до Сонця, ніж Земля. За тим, як фрагменти руйнуються в атмосфері, видно, що вони помірно крихкі, але міцніші за типовий кометний пил. Shober пов’язує це з перегрівом поверхні: сонячне тепло розтріскує породу й вивільняє гази, після чого астероїд починає сипатися дрібними уламками. Саме такий механізм, імовірно, стояв і за минулою активністю 3200 Phaethon — батьківського тіла Гемінід.
Телескопи часто пропускають такі об’єкти. Якщо навколо немає виразного хвоста чи коми, темне тіло на сонцезближній орбіті майже невидиме. Зате його видає метеорний потік: Земля перетинає шлейф, фрагменти входять в атмосферу і спалахують як метеори. На планету щодня потрапляє близько 44 000 кілограмів метеоритної речовини, але до поверхні зазвичай доходить менше 5% початкової маси. Більшість метеоритів, які все ж падають на Землю, походять лише з небагатьох давніх подій розпаду астероїдів, тож поява нового молодого потоку — дуже цінна підказка.
Батьківський астероїд цього потоку поки не знайдено. NASA планує запустити NEO Surveyor у 2027 році, і саме такий інфрачервоний телескоп має добрі шанси впіймати темне тіло, що підлітає до Сонця занадто близько для звичайних оглядів неба. Якщо це вдасться, за цими 282 метеорами нарешті з’явиться конкретне джерело: астероїд, який Сонце прямо зараз доводить до розпаду.